На мить дівчині здалося, що в цьому погляді є щось материнське і в неї пройшов мороз по шкірі.
- Дякую вам, дорогенька, проте мені й справді нічого не треба. Усе добре.
Старенька жіночка продовжувала дивитися у чорняві очі юної незнайомки. На мить дівчині здалося, що в цьому погляді є щось материнське і в неї пройшов мороз по шкірі. Дивно, вже жовтень, вона більше двох місяців залишається на ночівлю прямісінько на львівській автобусній зупинці, де їй би мало бути холодно, проте справжній холод дівчина відчула лишень зараз.
- Але ж уночі тут прохолодно, ви можете застудитися, сонечко. А потім ці лікарні, уколи, лікарі, таблетки…
На це дівчина Олеся нічого не відповіла. Точніше відповіла, але без слів – усмішкою. Такою лагідною і водночас загадковою.
- Ну добре, дитинко, проте я ще до тебе навідаюся. Будь обережна – сказавши це, жіночка пішла.
Автобусна зупинка спорожніла, Олеся лишилася на самоті.
День поступово відходив . Наближалися сутінки. Такі таємничі і чарівні. Коли місто огортає темрява, дехто з людей поспішає додому, у свою неприступну фортецю, де по логіці немає ніякої небезпеки. А є тепло та комфорт.
- …Проте може ми все-таки десь посидимо, кралю ? Тут стає прохолодно, а я знаю місцину, де готують чудову каву, можеш повірити.
Хлопчина років вісімнадцяти зі шкіри геть лізе, щоб тільки приваблива брюнетка дала йому згоду. Проте марно.
- Ну то як знаєш, я удруге запрошувати не буду.
«Чи то йому львівських студенток мало на вулиці ? Дивні ці хлопці, завжди їх приваблює недосяжне, а того, що під самим носом у них, не цінують ані краплі».
Після сварки з батьками завжди якось не по собі. Олеся не мала нічого проти своєї родини, але в один момент розумієш, що треба щось змінювати, поки не пізно. Акція протесту під назвою «Сиджу собі на зупинці й відморожую дупу» ? Чом би й ні. Впертість не завжди веде до успіху, проте спробувати все-таки варто. Бо від своєї ідеї так просто не відмовляються, якщо щиро в неї вірять. Олеся вірила.
«Схоже починається сніг. Помру навряд чи у першу ж ніч, але то нехай, настрій зате гарантований. Скучила страшенно за білосніжним дивом».
Олеся заснула. Перші тижні було так незвично, а зараз нічого, спиться та й спиться. І снилось дівчині дитинство, таке безтурботне й таке прекрасне. Де вона грається на галявині перед домом, і мама з дому гукає на вечерю. І ніби й не буде ніякої сварки в майбутньому і ніякої незапланованої дитини. Слово аборт – це смерть, проте Олесю це анітрохи не спинило, коли коханий батько дитини від них відмовився. І ніби усього цього ніколи не буде,а все буде добре. Проте…
Ранок. Спати сидячи можна звикнути, але ж як іноді коліна затікають. Олеся помічає, що уночі хтось вкрив її ковдрою. Знайомою ковдрою сірого кольору з надписом «Янголятко». А ще на колінах якийсь згорнутий папірець. Олеся миттєво розгорнула його :
«Повертайся додому, моє янголятко. Ми тебе чекаємо».
Старушка женщина продолжала смотреть в темноволосые глаза юной незнакомки --- так перевёл Хром) ибо я не понимаю по украински)
Прочитал, не поняла, против чего протестует девушка? Ну сделала аборт, а чё сидеть на остановке? Ь не удивительно, что она залетела в юном возрасте. Она же дура! Ни одной норм девушке не придёт в голову гробит своё здоровье на остановке зимой ... недели ... Вообще нереально выглядит. А мама / папа так вообще ещё страннее ... Вс бы поговорить с дочерью, пригласить домой лично .. Так они просто плед на неё положили ... Ещё фонариком пусть посветят, когда её насиловать будут
В том и дело, что данный рассказ был написан именно на основе реальных событий. В целом, не могу сказать, что люди в стрессовых ситуациях всегда придерживаются здравого смысла, скорее наоборот. Сама же героиня конечно же еще юная и глупая, что в принципе легко читается и никак не приукрашивается. И вполне можно предположить, что она изменится в лучшую сторону, к примеру, как это делают персонажи многих романов - они взрослеют. Просто здесь нужно стараться смотреть шире, в рассказах нету такого размаха, чтобы читателю было "ну вот прям все до мелочей понятно". Да и в целом я пишу зачастую именно про спорные ситуации и спорных личностей.
Так-то да, у писателей своя реальность. На эту реальную ситуацию я бы сказала то же самое. Поэтому, скорее критика ситуации, нежели самого произведения. НО! В голове у меня не укладывается, как на морозе можно просидеть столько времени. Сразу вопросы всплывают: а что она ела? А ходила ли в школу?... Ну и т.д. Моё любимое выражение: не важно, что на самом деле. Важно, как это выглядит ) Недостаточно просто выложить реальную историю. И она может показаться абсурдом. Вы должны убедить читателя (в том числе чуть обманув, приукрасив), что это самое реальное и очевидное, что есть ) Обрастить деталями, создать ощущение полноты картины. Чтобы читатель удивлялся - "Да что ж она творит!? Да что ж за дура такая?!" - вместо "Да не может этого быть, блин!" )
0
