» Проза » Рассказ

Копирование материалов с сайта без прямого согласия владельцев авторских прав в письменной форме НЕ ДОПУСКАЕТСЯ и будет караться судом! Узнать владельца можно через администрацию сайта. ©for-writers.ru


Зимова сплячка
Степень критики: Любая
Короткое описание:

Я знаю, що зможу. Я знаю. Знаю…



Мабуть, немає в житті нічого постійного, адже усе має звичку змінюватися. І не те, щоб це було добре чи погано, проте сам факт змін породжує нові почуття у людини. Кожний по-різному на них реагує, це загальновідомий факт.

Ось наразі зима. Холод, спокій, тиша. І мене тішить думка, що я живу у країні, мешканці якої можуть на власні очі побачити білосніжне диво. Пірнути у нього з головою, коли надворі снігопад, і саме в такі моменти немає нікого й нічого, окрім тебе і твоєї подружки зими. Вона не є милосердною, о ні. Бо зима ж не щадить тих, хто є без домівки, окутуючи їх холодом з голови до ніг, проте саме так вона вчить цінувати тепло, і не тільки те, яке ми відчуваємо, сидячи під ковдрою у шкарпетках, а ще й тепло рідних людей. Скажете, що забагато лірики, як для звичайної пори року ? Можливо. Проте слів мені для неї не шкода. Мабуть, це я так підлещуюся до неї, бо просто не хочу, щоб вона йшла…

***

Славко, ну де ж ти є ? Пішли вже скоріше на вулицю, бо парко стояти в одязі !

Надійка гукала брата, бо той, як завжди, дуже довго збирався. Його старша сестра ніколи не сердилася по-справжньому, а лишень вдавала, щоб той не дуже розбещувався.

- Та йду я вже, йду – Славко на ходу натягаючи синього светра, підбіг до сестри, що вже стояла біля дверей. Сьогодні Надійка одягла свою улюблену шапку з вушками, в якій вона здавалася схожою на кумедне мишеня. Славко ж, швиденько взувся, натягнув на себе теплу куртку, тай про сіру шапку, куплену на початку сезону, теж не забув.

Вийшовши з хати, діти в першу чергу подивилися на небо, яке було повністю оповите хмарами. Зимового сонця не було видно, проте й мороз у цей день був поблажливий до тих, хто вирішив піти на прогулянку.

***

Бо ж не те, щоб я зовсім не любив весну. Вона є по-своєму чарівною, як і будь-яка пора року. Можливо, я просто ще до неї не готовий. А можливо, це все є хибні думки, проте вони ж мої, а кому ж іще вірити, як не самому собі ? Я прекрасно знаю, що аж ніяк не хочу виходити із «зимової сплячки». От шкода тільки, що й вибору особливо й не маю.

***

Славко і Надійка вже йшли у напрямку лісу. Сніг під ногами нагадував їм про те, що у будь-який момент вони можуть натрапити на сусідніх дітлахів, які вестимуть відчайдушну війну у сніжки, а тоді вже і їм самим прийдеться взяти участь у ній. Бо якось і недоречно проходити повз такі веселощі.

На дітлахів вони не натрапили, натомість перетнулися з кількома Надійчиними подругами. Дівчата приєдналися до них, Надія й подруги йшли попереду, обговорюючи усілякі плітки, хто що одягне на випускний, а Славко плентався позаду. Його увагу привернула покрита кригою річка, що була по правому боці.

***

А втім, я чудово розумію, що не від пори року повинна залежати душевна рівновага…

***

Славко впритул наблизився до річки. Чи тверда крига ? Цього ві не знав. Та й це не важливо, адже мама з татом вже мільйон разів повторювали, що ступати на кригу небезпечно. Замерзла річка не є розвагою. А втім, він же й не думав заходити надто далеко, по берегу пройтися та й годі. Славко обернувся. Дівчатка вже віддалилися, зовсім не помітивши його відсутність.

Славко ступив на кригу. Міцна ж мов камінь ! Можна й далі пройтися, нічого такого не трапиться, а у разі чого – то вже плавати він вміє. Крокуючи по кризі, Славко згадав про те, як його тато любить їздити саме зимою на рибалку, то й треба попросити тата, щоб він і його взяв.

Спинившись, хлопець подивився через плече – далеко зайшов. Вже середина річки !

***

Я знаю, що зможу. Я знаю. Знаю…

***

Славко почув якийсь тріск під ногами. Дуже недобрий звук, подумав він. У цю саму мить Надійка обернулася, щоб спитати молодшого братика, чи не змерз той.Славко до цього моменту і справді не змерз.. Ще один тріск – і хлопець опинився у воді. Але ж крига здавалася такою міцною. Здавалася.

***

Вже кінець лютого. Весна усе ближче й ближче. Тепло не за горами. Закохані зможуть довше гуляти у парку, дітлахи будуть довше гратися надворі. Що ж до мене, то я вже якось впораюся. Так. Звісно, що впораюся.

Буквально вчора, гуляючи у лісі, весь у роздумах, я опинився у потрібному місці, у потрібний час. Побачивши, як маленький хлопчик провалився під кригу, я миттю поспішив до нього, він був дуже переляканий, коли я його витяг, увесь тремтів. Бідолаха хотів одного – поскоріше дістатися дому, до мами.

А поки я його ніс на руках, він мене усе тільки й питав про те, чи до вподоби мені зимова риболовля. Якби ж я знав.


Свидетельство о публикации № 31998 | Дата публикации: 20:04 (13.02.2018) © Copyright: Автор: Здесь стоит имя автора, но в целях объективности рецензирования, видно оно только руководству сайта. Все права на произведение сохраняются за автором. Копирование без согласия владельца авторских прав не допускается и будет караться. При желании скопировать текст обратитесь к администрации сайта.
Просмотров: 10 | Добавлено в рейтинг: 0
Данными кнопками вы можете показать ваше отношение
к произведению как читатель, а так же поделиться
произведением в соц. сетях


Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи....читать правила
[ Регистрация | Вход ]
Информер ТИЦ
svjatobor@gmail.com
 
Хостинг от uCoz

svjatobor@gmail.com