Де вітром зірвані останні пелюстки, З дерев розквітлих — заметіль весіння. Нам вітер шепотів свої казки, А ніч ховала під небес склепіння. Човном гойдався місяць на воді. В кудлатих верболозах спав світанок. Нам зорі дарували солов’ї. І не чекали ми, що прийде ранок. Тоді я вперше зрозумів, що ти — Моє життя, моя надія й віра. Тоді, «люблю», сказала вперше ти, А я не зміг забути… свої мрії. Тоді востаннє бачилися ми… Туман розлук заплутав нам дороги. Мене у мандри потягла світи, Тобі залишились — надіі та тривоги. Пройшли роки, зустрілись знову ми. Так, випадково, як тієї ночі. Мене, звичайно, не впізнала ти, А я впізнав, та швидко відвів очі… Я не схотів, щоб повернулась знов… Розлуки біль в твої безсонні ночі… Навіки залишилась там любов, Де ти лишила спогади дівочі.
0
