Короткое описание: Музично-драматична історія, де ми обираємо – нас обирають
П’єса
Світлана Северіна
Рожеві порічки
Музично-драматична історія,
де ми обираємо – нас обирають
2012 рік
Дійові особи
Мілана Стадник – інженер, 27 років.
Станіслав Стадник – брат Мілани, майор міліції, 35 років.
Ігор Калініченко – наречений Мілани, головний інженер управління, 30 років.
Лідія Василівна Калініченко – мати Ігоря, 62 роки.
Олександр Хоменко – садівник, 32 роки.
Олексій Хоменко – племінник Олександра, 27 років.
Даринка Хоменко – донечка племінника Олександра, 5 років.
Олена Петрівна Хоменко – дружина брата Олександра, 52 роки.
Петро Васильович Килимник – директор фірми, 58 років.
Максим Іванчук – сусід Мілани, 30 років.
Дмитро Малько – власник сувенірної лавки, однокласник Мілани, 27 років.
Надія Іванівна – тітонька на базарі, 55 років.
Ніна Федорівна – знайома тітоньки 60 років.
Пасажири електрички.
Продавці на базарі.
Тексти пісень автора п’єси.
Місто Полянськ, як йому и належить, стоїть оточене полями. Над ним кружляють весна, літо, осінь, зима. Події накладаються на події і ми вже майже не пам’ятаємо дат. В пам’яті зостаються лише весна, літо, осінь, зима.
Наша історія почалася взимку отже…
Зима.
Квартира Мілани
Дзвінок в двері. Входить Ігор
Мілана – Ігор?
Ігор – Чому не Ігорчик?
Намагається пестити Милану . Вона пручається.
Мілана – Чекай, терорист-коханець. Скажи кращі хто тебе на вокзалі
проводжав?
Ігор сміється
Ігор – Певна?
Мілана – Знаю
Ігор – Звідки?
Мілана – Невідбувшаяся свекруха сказала, що в чужому місті тобі
потрібна дружина з міцним місцевим корінням. Щовечора
тобі телефонувала жінка і ти щезав до ранку.
Ігор –Ну, мама! Як би ти поїхала зі мною, нічого такого б не сталося.
Мілана – Ти ж знаєш мої сімейні обставини. Хто вона?
Ігор – Пусте. Дівчина з пляжу. Її засмагле тіло так звабливопахло
олійкою!
Мілана – Олійкою? Та ти гурман. Моє дихання нагадувало тобі
зелений огірочок. Прямо салат якийсь.
Ігор – Годі тобі. Я приїхав за тобою.
Мілана – Ти це зараз придумав? Адже приїхав на весілля двоюрідної
сестри.
Ігор – Ох, вже ця мама!
Мілана – У мене до тебе прохання.
Ігор – Яке?
Мілана – Ніколи більш не переступати порогу цієї квартири.
Ігор – Я не зможу без тебе.
Мілана – Зможеш. Ти давно вже все для себе вирішив. Не приїхав
на похорон моїх батьків, навіть не згадав про мене,
відзначаючи призначення головним інженером, коли
начальник управління пообіцяв знайти тобі хорошу наречену.
Ігор – Мамо, мамо!
Мілана – Іди Ігоре.
Ігор – Ти мене виганяєш?
Мілана – Якщо це зачіпає твоє самолюбство – можеш сказати
друзям, що це ти мене залишив. Мені байдуже.
Ігор іде до дверей.
Мілана – Чекай?
Простягає йому скриньку.
Ігор – Що це?
Мілана – Твої дарунки
Ігор – Вони твої. Залиши їх собі.
Мілана – Не хочу, щоб щось нагадувало мені про тебе.
Ігор – Може ти ще передумаєш?
Мілана – Жити на два доми, заскакувати до мене, коли приїжджаєш
до мами, ти не будеш. Іди собі.
Ігор уходить. Мілана сідає в крісло і задумується. Входить брат - Станіслав.
Станіслав – Агов, сестричко. У тебе прочинені двері. Хтось приходив?
Мілана – Приходив Ігор.
Станіслав – І що?
Мілана – Ми розірвали стосунки.
Станіслав – Він мені ніколи не подобався. Не можу бачити тебе
такою. Хочеш я його поб’ю?
Мілана – Не хочу, щоб у тебе були через нього неприємності. Він все
одно не зрозуміє за що. Коли зустрічаються двоє і стають
парою, це 1+1, які стоять перед світом і проти всього світу.
Кажуть, що обирає жінка, а чоловік лише висловлює її
бажання. Але тільки чоловік може зважити свої сили – чи
може він з цією жінкою стояти проти всього світу. Я не
дорікаю Ігорю за те, що він прийняв таке рішення,
вочевидь він зважив свої сили. Але хто дав йому право
використовувати мене?
Станіслав – Забудь про нього. Я приніс тобі гроші сплатити за
квартиру. Як твої пошуки роботи?
Мілана – Здається зрушились з місця. За результатами співбесіди
мене запрошено до директора фірми.
Станіслав – Удачі тобі, сестричко.
Кабінет директора фірми Петра Васильовича Килимника
Входить Мілана
Мілана – Доброго дня, Петро Васильович.
Петро Васильович – Доброго дня Мілана Олексіївна. Проходьте, сідайте.
Я запросив вас, щоб обговорити з вами результати
співбесіди з начальниками відділів. Ви не
задумувались чому ви – кваліфікований фахівець
так довго шукаєте роботу і не можете її знайти?
Мілана – Вочевідь я не відповідаю вимогам роботодавцям, які
мені відмовляють.
Петро Васильович – Ні, шановна пані Мілано. Просто ви дуже
конкурентоспроможні і не кожен може витримати
поруч такого співробітника. У мене склалося враження
що у вас немає недоліків.
Мілана – Чому? Я не вмію брехати. Не палю, не вживаю
алкоголю.
Петро Васильович сміється.
Петро Васильович – Чому ви не вживаєте алкоголю?
Мілана – Бо погано його переношу. А якщо серйозно, то я
номер 2. У мене коротке дихання. Я ініціативна, але
добре працювати можу лише з сильним керівником.
Петро Васильович – Питання особистого характеру. Ви незаміжня,
гарна, молода дівчина. У вас є бойфренд?
Мілана – Вже немає. Треба щоб був?
Петро Васильович – Шкода. Хочу попередити, що вільних
співробітників, рівних вам, у нас немає. Службові
романи у нас не вітаються. Провокації можливі, але ви
дівчина розумна і розумієте,що то підстави
конкурентів.
Мілана – Я скучила за роботою, а службові романи мені
нецікаві.
Петро Васильович – У мене до вас пропозиція – посада мого референта.
Якщо вас влаштовує посада, чекаю в понеділок рівно
о дев’ятій годині.
Мілана – Дякую за довіру. Постараюся її виправдати.
Петро Васильович – Мілано Олексіївна, дозвольте мені бути вашим
Іміджмейкером
Мілана - Так.
Петро Васильович – У такої розумної дівчини, як ви, обов’язково мала
бути мудра бабуся.
Мілана – Була і дуже мудра.
Петро Васильович – Пропоную вам відмовитись від стилю «ділова
жінка». Ніяких ділових костюмів. Це вам шкодить.
Ви згадували в резюме, що в’язання ваше хобі. Так
от – «бабусина кофтинка» вся м’яка і пухнаста. І
частіше згадуйте свою мудру бабусю.
Мілана - Дякую за пораду.
Йде до дверей.
Петро Васильович – Маю надію, що ви не будете керувати замість мене
Мілана сміється
Мілана – Мої ініціативи так далеко не заходять.
Навесні
Біля дому Мілани. Вечір.
Лунає пісня «Сузір’я Орла»
Мілана йде до під’їзду.
Пісня «Сузір’я Орла»
Ти називав мене снігуркою
Сніжинки з вій здував.
Засипав мене квітами
Зірки у небі дарував.
Та зима у літо канула,
А твоя любов розтанула.
Ми розірвали стосунки
Я повернула тобі всі дарунки
Крім одного
Високо в небі парить сузір’я Орла
Його повернути я не могла
Ти казав,
Що його ще ніхто нікому не дарував –
Надто високо
Дарують те що впадає в око –
Яскравіше або до обрію ближче,
А воно за ціною нижче.
Світять зорі
Повертаюсь до дому одна
На пішохідному мості
Стоять юні Він і Вона
Він сказав:
Я подарую тобі сузір’я
Яке ще ніхто нікому не дарував.
Притулись до мене ближче
І підніми голову як найвище.
Бачиш, в небі над нами трикутник «Орла»?
Я посміхнулась і мимо пройшла.
Звук під’їжаючої машини. З’являється Максим Іванчук.
Максим – Мілочка, зачекай!
Мілана – Здрастуй, Максим!
Максим – Я не зрозумів, Мілочка: «Ви, що з Ігорем розбіглися?»
Мілана – Чому тебе це цікавить?
Максим – Вчора зустрів Ігоря, то він мене з своєю дружиною
познайомив. Виходить ти тепер вільна?
Мілана – Для тебе це нічого не значить.
Максим – Значить! Ігор мені дорогу перебіг. Мілочка, ти ж мене
знаєш, як облупленого. Я за роботою по жінкам не бігаю,
не те що декотрі. Виходь за мене заміж. Будемо працювати
вдвох. У мене це непогано виходить. Буде, що дітям у
спадок залишити.
Мілана – Максиме, прошу тебе не починати знову. Пробач, я
натомилась, піду.
Квартира Мілани.
Мілана грає пісню «Пішли мої батьки».
Дзвінок в дверь. Входить брат Станіслав.
Станіслав – Доброго вечора, Мілушка! Що граєш?
Мілана. – Пісню про батьків.
Співає пісню «Пішли мої батьки».
Пішли мої батьки
Пішли мої батьки
Взявшись за руки, пішли за обрій.
Залишили лише світлину на стіні,
Яка випромінює спокій.
До останнього подиху
Працювали вони як мурахи
І тепер душі їх відпочивають
Там, де літають птахи.
Ніколи нічого для себе вони не просили.
Гірко згадувати,
Що могли би зробити для них і не зробили –
Крісло купити,
Щоб телевізор зручно гляділи,
Пісню замовити,
Щоб радість з сусідами розділили.
Покаємось дітям
І, відпускаючи гріхи,
Зі світлини на стіні
Посміхаються батьки.
Знаю якої сили була їхня любов –
На дарунки нам на іменини
Вони здавали кров.
На день народження до них приходжу
Улюблені мамині айстри приношу
І цукерки, що батько любив.
З ними радість ділю,
І минають печалі.
Помічаю хтось троянди поклав.
Значить брат уже тут побував.
Ідуть роки
А на мене все так же
З любов’ю дивляться батьки.
Пішли мої батьки.
Взявшись за руки пішли за обрій.
Залишили мені світлину на стіні,
Яка випромінює спокій.
До останнього подиху
Працювали вони, як мурахи
А тепер душі їх відпочивають
Там де літають птахи.
Мілана. – Що скажеш?
Станіслав – Сумніваюсь.
Мілана. – В чому?
Станіслав – Сумніваюсь, що батьки відпочивають. Вони і там собі
роботу знайдуть. Доведеться і тобі за роботу братися.
Я привіз ключ від дачі. Натомився рватись на всі боки.
У мене ж і своя дача є. Сусіди за тобою скучили.
Мілана. – Я поїду подивлюся.
Станіслав – З чоловічою роботою я тобі допоможу. Знаєш, не можу
уявити тебе заміжньою. Просто не уявляю, який чоловік
має бути поруч з тобою.
Мілана. – Такий, як наш тато – надійний.
Станіслав – Чому ж ти відмовила Максиму Іванчуку?
Мілана. – Звідки знаєш?
Станіслав – Максим скаржився. Просив вплинути на тебе. Він
ненадійний? Сусід, успішний хлопець. Займається
квітами. Ти ж кохаєшся у квітах.
Мілана. – Коли сусіди збирали гроші на вінки батькам, Максим
натомість запропонував нереалізовані зів’ялі квіти. В цьому
він весь.
Станіслав – Тобі видніше. Може все-таки відвезти тебе на дачу?
Мілана. – Не треба, я сама. Не хвилюйся, я буду тобі телефонувати.
Вагон електрички
Лунає пісня «Садівник»
САДІВНИК
Виспівують колеса електрички –
На дачу, на дачу, на дачу.
Сиджу у вагоні і ледве не плачу
Всі їдуть родинами,
З тваринами і рослинами
Лише я сама.
Тільки тепер усвідомила
Що залишилась одна.
Приспів: На дачу, на дачу, на дачу
Навпроти хлопець сидів.
Запросив до розмови
Про розсаду і про погодні умови
За себе сказав, що випадковий попутник
Він садівник
І на дачу його запросив одногрупник.
Приспів: На дачу, на дачу, на дачу…
Електричка на станції стала
І нашу розмову урвала.
Він на вихід пішов, а я їхала далі
Трохи забувши печалі.
Він бігом повернувся, щоб спитати,
Як мене звати.
Сказав, що його звати Влад
І запросив до себе у сад.
Приспів: На дачу, на дачу, на дачу…
Літо пройшло, осінь настала –
Садівника я не зустрічала.
Коли, хто подумати міг?
Влад ступив на поріг.
Замість квітів приніс саджанці вишні
Щоб у нас на добре вийшло.
Ростуть вишні!
Приспів: На дачі, на дачі, на дачі…
Пасажири пересуваються по проходу, міняються місцями, заходять і виходять. Навпроти Мілани сидять Олександр Хоменко, його племінник і дружина брата. Мілана не дивиться у вікно.
1-ша пасажирка – Знову літо буде спекотне.
2-га пасажирка – Ото все викиди в атмосферу.
3-тя пасажирка – Диви, промисловість стоїть, а у квоту не вкладаємо,
на вітер гроші викидаємо.
4-й пасажир – Люди ж і на цьому гроші заробляють. Естонці
молодці – свою квоту продають і копієчку мають.
5-та пасажирка – Так у них крім риби нічого не має, а скільки чаду від
коптилень?
6-й пасажир – Не туди ведете, людоньки.
Всі повертаються до нього
Падаємо ми, падаємо.
Всі пасажири
- Куди це ми падаємо?
7-ма пасажирка – За гріхи наші опускаємось до пред’исподні,
ач як пече.
Хреститься
6-й пасажир – Та тю на вас! На дворі третє тисячоліття, а ви
такими категоріями мислите.
На Сонце ми падаємо
Люди переглядаються
1-ша пасажирка - Та ж воно у нас над головами. Куди ж це ми
падаємо?
6-й пасажир - А таки падаємо. А може вже впали на іншу орбіту.
Пам’ятаєте комету, що як до Землі летіла то галасу
наробила: «Промине, чи кінець світу настане?»
Проминула и нас за собою потягнула.
Бачили хвіст комети? Ото і ми там теліпалися.
Телепалися, теліпалися поки одірвалися, а до Сонця
таки ближче стали
2-га пасажирка - І що тепер?
6-й пасажир – А тепер бабоньки треба чекати другої комети, що
від Сонця летітиме. Вона нас ще куди-небудь
відбуксирує і настане оледеніння.
5-та пасажирка – Нам і зараз добре. Нащо ж нам як мамонтам
вимирати.
1-ша пасажирка. – Зате колорадів не буде. Де зими морозні, за них і
не чули. Кропити не будемо
4-й пасажир – Не дочекаєтесь. Куйбіда з Гідрометео центру каже,
що за прогнозами пектися нам принаймі ще років
з п’ятдесят.
6-ой пасажир - А, що я вам казав!
Виходить
Олександр – Пробачте, вам не здається, що пісня була про
нас? Ви чимось засмучена і без розсади і я –
випадковий попутчик і садівник. До речі, а чому ви
без розсади адже саме час садити?
Мілана – У мене земля не готова.
Олександр – Як то не готова?
Мілана – Не оброблялась.
Олександр пригладжує волосся.
Олександр – Ви зовсім не дивитесь у вікно. Вам не подобається
краєвид?
Мілана – Не подобається. Кажуть, що ми тужлива нація, бо
земля у нас така. Але ж її можна заквітчати, щоб вона
стала радісною. І взагалі я люблю осінь.
Олександр – Любите квіти?
Мілана – Раніше займалася ними, а тепер у мене алергія якась на
землю.
Олександр – Чому?
Мілана – Є вислів: «Земля носить». Батьки так її любили, а вона
не захотіла їх носити.
Олександр – Співчуваю вам. Знаю, що таке втрачати рідних. Нас
у батьків було п’ятеро братів. Тепер залишилось
четверо. Я найменший. Батьків теж вже немає.
Мілана – Розумію вас.
Олександр – Земля не винна. З часом ви зрозумієте це. Вона дасть
вам сили пережити горе.
Мілана – Ви так любите землю?
Олександр – Люблю і знаю їй ціну.
Озирається навкруги
Як мало батьків їдуть до землі з дітьми
Мілана – Проїзд родиною б’є по кишені.
Олександр – На горі чубляться з-закупівлі - продажу землі, а внизу
вирослі цілі покоління молоді відлученої від землі,
Хто ж буде її захищати?
Дружина брата, яка незворушно сиділа поруч з Олександром встає.
Олена Петрівна – Нам виходить.
Йде до виходу. Син за нею. Олександр встає
Олександр - Було приємно з вами спілкуватись. До побачення.
Мілана – Мені також. На все добре.
Олександр йде до виходу. В дверях зупиняється і бігцем повертається до Мілани.
Олександр – Я не вірю у випадкові зустрічі. І не хочу щоб ви так
пішли з мого життя. Я Олександр, а ви?
Мілана – Мілана Стадник.
Олександр – Запрошую вас до себе у сад. Ваша душа відійде і
ви знову полюбите землю. Запишіть мій номер
телефону. Я зустріну вас.
Мілана – Я не зустрічаюся з одруженими чоловіками.
Олександр – Це дружина мого брата і племінник. Вони запросили
мене допомогти їм. Буду чекати вас у Криницях.
Там всі мене знають.Тільки спитаєте Олександра
– садівника.
Біжить на вихід. В дверях обертається, салютує і виходить.
Прийшло літо
Квартира Мілани Стадник.
Входить брат Станіслав з великим пакунком. Цілує Мілану. Віддає їй пакунок.
Станіслав – Здрастуй, Мілушка!
Мілана – Здрастуй, братику. Я ж тобі казала, що у мене все є.
Не турбуйся. Навіщо ти від себе відриваєш?
Станіслав – Це тобі від тещі. Тамара ж тобі як сестра, то і вона до
тебе як до дочки ставиться. Не ображай її.
Мілана витирає очі.
Мілана – Дякую. Я її люблю.
Станіслав – Вона тебе теж. Як пройшла зустріч з
однокласниками?
Мілана – Чудово.
Станіслав – Багато вас було?
Мілана –З двадцять сьомої – тринадцять, але поспілкувалась
майже з усіма.
Станіслав – Як це?
Мілана –Дмитро Малько запросив до себе і влаштував
перемовини з заробітчанами за кордоном по
телефону і Інтернету.
Станіслав – Молодець.
Мілана –Знаєш, коли писали в свій час твір про щастя, то писали
про все і нікому в голову не прийшло, яке то щастя
мати роботу.
Станіслав – Ну, з роботою у тебе тепер наче все в порядку, а як в
особистому житті. Колись, сестричко, ти ж вся
світишся. Що сталося?
Мілана –Поспілкувалась з психоаналітиком.
Станіслав – О, господи! Де ж ти його знайшла в Полянську?
Мілана –Пам’ятаєш? Хоча ні, коли ти навчався, Андрія
Івановича, нашого психолога, у школі ще не було. А
зараз він працює психоаналітиком в Канаді. Ми
спілкувались з ним в Інтернеті. І уяви собі він
пам’ятає нашу давнішню розмову.
Станіслав – Що за розмова?
Мілана –Мені було тринадцять. Помітивши, що він мені
подобається, Андрій Іванович запросив мене до себе
і сказав, що маленькі дівчата такі романтичні і часто
закохуються у дорослих чоловіків. Ми могли б бути з
ним хорошою парою, але розминулись у часі. Так
буває і з цим нічого не зробиш. Мені ще рости і рости,
а йому вже 28 і треба мати родину. І тому, що вже час
і тому, що виповнюється його мрія – його запрошено
на роботу в інститут у Канаді і він має їхати туди
з дружиною.
Станіслав – Хороший початок.
Мілана –Далі краще. Він спитав, чи подобається мені хтось з
хлопців. Почувши про Ігоря, с похмурів і почав
допитуватись чим саме, кольором очей, волосся,
зростом чи ще чимось. Мені подобалося як він
зворушливо дбає за свою маленьку сестричку.
Станіслав – Знайшла собі братика.
Мілана –Не сердься. Андрій Іванович сказав, що в мене сильний
материнський інстинкт. Але Ігор у іграх завжди обирає
собі за партнерок дівчат зовсім іншого типу. До того ж
ми дуже різні. Є люди які піднімають і є навпаки, а Ігор
мене піднімати не буде. Мені потрібно буде
помічати оточення, бо в моєму оточенні пари мені
він не бачить.
Станіслав – Як у воду глядів.
Мілана –Він таки правий. Я бачила в Ігорі батька своїх
майбутніх дітей і закривала очі на те, що його ідеал –
така собі клуша, дружина героя фільму «Любов і
голуби». А я, здавалась йому схожою на героїню
Людмили Гурченко.
Станіслав сміється.
Станіслав – Звідки знаєш?
Мілана –Якось посварилися і в нього вирвалося.
Станіслав – А вона в нього таки клуша.
Мілана –Ти про що?
Станіслав – Днями я їх бачив. Ігор чи-то не побачив, чи-то
зробив вигляд, що не бачить мене.
Мілана –Бог з ним.
Станіслав – Ти не боїшся потрапити у залежність від свого
психоаналітика?
Мілана –Ні. Він знайшов для мене такі потрібні слова і
сказав, що віртуальне спілкування нам обом ні до чого.
Станіслав – Скільки йому років зараз?
Мілана –Сорок два. Чому ти питаєш?
Станіслав – Так. А Максим не втрачає надії. Запрошує мене на
риболовлю.
Мілана – Не треба його обнадіювати. Ми з ним дуже різні.
Станіслав – Шкода.
Мілана – Максима чи риболовлю?
Станіслав – І те і друге. Хм, психоаналітик.
Настала осінь
Квартира Мілани.
Дзвінок в дверь. За дверима Олександр з племінником його маленькою донечкою.
Олександр – Доброго вечора Мілана. Я чекав на вас, ви не приїхали,
то я до вас з групою підтримки для хоробрості.
Мілана – Доброго вечора. Заходьте.
Олексій – Ви поспілкуйтеся, а ми з донечкою погуляємо.
Мілана – Як ви мене знайшли?
Олександр – Ви ж представились ім’ям і призвіщем. Це я бовдур –
Олександр – садівник. Допоміг син сусідки. Він
начальник райвідділу міліції у вашому місті.
Мілана – То я тепер у розшуку? Круто!
Олександр – Були. Давайте знайомитись наново? Я Олександр
Хоменко. Дійсно садівник – закінчив
сільськогосподарську академію. Неодружений,
зобов’язань перед жінками не маю.
Мілана – Що це значить?
Олександр – Це значить, що не перебуваю у цивільному шлюбі.
А то зараз як – і неодружений і жінка є і діти плачуть.
В Криницях у мене сад і я хотів би, щоб ви були в
ньому хазяйкою. Розумію, коли з’являється
незнайомець і починає говорити щось про почуття, це
насторожує. Ваш брат працює в міліції. Він може
навести довідки за мене у свого колеги.
Мілана – Як ви це собі уявляєте? Мені було приємно з вами
спілкуватись. Але я не готова до таких серйозних
стосунків. Того, що ви навели довідки за мене замало. Ви
ж нічого не знаєте за мої смаки і уподобання, а я за
ваші. Давайте я запишу вам свій номер телефону.
Буду рада мати вас за друга.
Олександр простягає їй свій мобільний телефон.
Олександр – Дружні стосунки? Добре. Моє запрошення лишається в
силі – Криниці чекають на вас. До побачення.
Мілана – До побачення.
Проводжає його до дверей. В дверях він стикається з Станіславом Стадником.
Станіслав – Що це він вискочив, як ошпарений? Ще одного відшила?
Мілана – Ні, запропонувала йому дружні стосунки.
Станіслав – Це все одно.
Взимку
Крамниця сувенірів.
Входить Мілана і вітається з однокласником.
Мілана – Здрастуй , Дімончику!
Дмитро – Здрастуй, кумасю!
Мілана – Яка я тобі кумася?
Дмитро – У мене донечка народилася! І ми з дружиною просимо
тебе бути її хрещеної мамою.
Мілана – Поздоровляю! Хай росте здорова і щаслива на радість
вам. Стривай, а кажуть що хрещені батьки мають бути
одружені, це нічого?
Дмитро – Справа серйозна. Розберемося. Моя дружина мене тільки
тобі довіряє.
Мілана – Такого чоловіка я б нікому не довірила.
Дмитро – Мілочка, ти відновила свою колекцію чорнобривців?
Мілана – Майже. Чого це вона тебе цікавить?
Дмитро – Друг працює у Данії. Просить надіслати йому наші
спеції – селеру, кріп і насіння чорнобривців. Там їх не
вживають.
Мілана – А чорнобривці до якої страви?
Дмитро – Ностальгія у горщечку.
Мілана – Зрозуміла. Принесу найдухмяніші.
Дмитро – У тебе їх стільки! Які ж найулюбленіші.
Мілана – Мабудь «Легіон честі». Кажуть : «Подібне прагне
подібного». Я думаю, що може, як їх садити, стане
більш людей в світі для яких честь не пустий звук. А
покищо біля прокуратури пишним цвітом квітнуть
«Паничі».
Дмитро – І помітила ж.
Мілана – Слухай , кумцю!
У тебе не має поліетіленових пакетів з видами нашого
міста?
Дмитро – Навіщо тобі?
Мілана – Їду у відрядження. Хотіла би пакетів 30 взяти як
сувеніри. Листівки не так прикольно. Хай милуються
краєвидами нашого Полянська. А то куди не подивишся
ходять з BMW, Dior чи то Nescafe.
Дмитро – Патріотка.
Мілана – А то ж.
Дмитро – У мене все є. І для тебе подарунок. З Західної України
привіз диск, а там пісня «Мілана». Ми ж донечку
хочемо назвати, як тебе. Послухаєш?
Лунає пісня «Мілана». Дмитро і Мілана танцюють.
Мілана
В’ються за вітром
В білих косах кольорові стрічки
Ллється в душу її голосок
Лагідний як сік рожевої порічки.
Приспів: Мілочка, Міланка
Дівчина слов’янка
Мілушка моя
Люба мені врода твоя.
Час тече додає батькам сивини на скронях
Змінюється все, навіть лінії на долонях
Не міняється тільки душа.
Яка вона в тебе хороша.
Приспів
Княгине серця мого,
Не потрібно мені нічого
Тільки бути твоїм князем
Поєднати наші серця любові в’яззю.
Приспів
В’ються за вітром
В білих косах кольорові стрічки
Ллється в душу її голосок
Лагідний як сік рожевої порічки.
Дмитро – Як тобі? Подобається?
Мілана – Моє ім’я так.
Дмитро – А пісня?
Мілана – Нормально. Тільки хіба порічки рожеві бувають?
Дмитро – Мабуть бувають.
Квартира Олександра Хоменка
Олександр лежить. Звучить радіо. В ефірі позивні радіофестивалю «Пісня року». Лунають відгуки слухачів:
- Голосую за Марту Шпак. Вона найкраща… Віра Семенівна, Волинська обл.
- Мені сподобалась пісня тонкого Свирида. Така душевна. Голосую за Віталія Свирида, Славко Бойчук, Івано-Франківська обл.
Раптом голос Мілани Стадник.
Володимир Хоменко схоплюється.
Мілана - Люблю чоловічі пісні про кохання. Не можу дивитися як
зграйки дівчаток залицяються до хлопців. «Хлопчик,
хлопчик як тебе звати?» Або співають: «Ти мене більш
не любиш, а я люблю тебе все сильніше і буду любити
завжди.» Віддаю свій голос за пісню «Хто сказав, що
чоловікам потрібні стерви» Мілана Стадник м. Полянськ.
Лунає пісня «Хто сказав, що чоловікам потрібні стерви»
Хто сказав, що чоловікам потрібні стерви
У повітрі пахне весною
Ти ідеш поруч зі мною
Від тебе віє свіжістю
І нескінченною лагідністю (ніжністю)
Приспів: Хто сказав що чоловікам потрібні стерви,
Щоб мотали нам нерви
В мене було цього сповна
І тепер мені ти потрібна одна
Мені добре с тобою
Вдень і ніччю шальною,
Добре разом зустрічати світанок,
Коли в очі тобі заглядає ранок.
Приспів
Мені спокійно з тобою,
Коли ти разом зі мною.
Спокійно коли я вдалині
Лише телефоную тобі
Приспів
У повітрі пахне весною
Ти ідеш поруч зі мною
Від тебе віє свіжістю
І нескінченною лагідністю.
Приспів
Знову буяє весна
Квартира Мілани
Телефонний дзвінок.
Мілана – Ало.
Максим – Привіт, Мілочка.
Мілана – Здрастуй, Максим
Максим – Не міг утриматись, щоб тобі не зателефонувати: «Бог таки
шельму мітить». Сестра працює в лікарні, в гінекології.
Казала що до них у відділення поклали дружину Ігоря
Калиніченка з серйозними проблемами.
Мілана – Навіщо мені за це знати?
Максим – Ти не хочеш за мене заміж, а я не хочу, щоб ти наробила
дурниць і знову була з Ігорем.
Мілана – Дякую за турботу.
Максим – І за це спасибі. Бувай, золотко.
Мілана – Бувай.
Гарний краєвид квітучої землі.
Володимир з букетом польових квітів співає пісню «Айстра степова»
Айстра степова.
Хтось їде на море
Хтось їде в Карпати –
Едельвейс коханій подарувати.
Я візьму тебе у степи завітні
Подарую пахощі землі рідні
І покажу квітку гожу
Тим що тебе схожа
Приспів:
Квітує у степу квітка
Поміж нами тягне нитку
Якщо любий тобі мій край
Айстру степову не забувай.
Айстра моя степова
Мрія моя завітна
Я боюсь, що ти зникниш
Як зникає ця квітка заповідна
Буду берегти вас обох –
Допоки айстра в степу квітує
Ми будемо вдвох.
Приспів:
Айстри то зорі, що впали на землю
Ніколи не буду їх рвати
Тільки як хтось їде на море
Хтось їде в Карпати –
Едельвейс коханій подарувати.
Я візьму тебе у степи завітні,
Подарую пахощі землі рідні
І покажу квітку гожу
Тим що тебе схожа
Приспів:
Біля дому Мілани Стадник
На Мілану чекає мати Ігоря . Підходить Мілана.
Лідія Василівна – Мілочка, я на тебе чекаю.
Мілана – Що сталося, Лідія Василівна?
Лідія Василівна – Скажи, Мілочка, коли ви розлучалися с Ігорем, ти його
часом не ображала? Не обзивала?
Мілана – Ні, Лідія Василівна.
Лідія Василівна – Слава богу! Може у вас все ще добре буде.
Мілана – Це тому, що у вашої невістки проблеми зі здоров’ям?
Лідія Василівна – Добрі люди вже постаралися? Донесли…
Мілана – Ні, Лідія Василівна, не буде у нас вже добре. У горі і
радості, то в горі і радості, а мені чужого не треба.
Лідія Василівна – Мілочка, не тримай на нас зла.
Мілана – Не тримаю. А ви будьте здорові.
Мілана уходить. Лідія Василівна залишається
Кабінет Петра Васильовича Килимника.
Петро Васильович та Мілана Стадник.
Петро Васильович – У вас хороші пропозиції. Готуйтесь до наради.
Мілана – Я можу йти?
Петро Васильович – Чекайте. Хочу спитати: «Що ваш таємничий
шанувальник, який щонеділі надсилає до офісу такі
милі букети польових квітів, продовжує тримати
інтригу?»
Мілана – Так, я не знаю хто це.
Петро Васильович – Жінки уклали з чоловіками парі, що це ботанік,
який вів екскурсію під час корпоративної поїздки
до заповіднику. Кажуть: «Він очей від вас не відводив.»
Мілана сміється
Мілана – А що чоловіки?
Петро Васильович – Чоловіки? Чоловіки шукають серед своїх.
Мілана – Не знаю. Не знаю. Але все це подихнуло мене на
пісню.
Петро Васильович – Вам з піснями треба вже виходити за межі
корпоративних капусників. З аранжуванням і
записом ми допоможемо.
Мілана – Класно. Дякую за підтримку.
Весна була короткою. Настало літо
Квартира брата Олександра Хоменка.
Олександр з Оленою Петрівною п’ють чай. Входить племінник.
Олексій – Не спиться?
Олександр – Хочу радіо послухати.
Олексій – Я тобі не заважатиму?
Олександр – Ні.
Олексій – Люблю, коли ти буваєш у нас.
Олександр – Я вас теж люблю.
Олександр включає радіо. Лунають позивні радіопередачі «Пісня року». Ведучі повідомляють умови радіофестивалю:
- Тільки сьогодні учасники виступають у довільному порядку. А завтра вони будуть звучати за рейтингом, за результатами вашого голосування. І першою звучить пісня Мілани Стадник «Я позбулась твоїх чар».
Лунає пісня «Я позбулась твоїх чар».
Я позбулась твоїх чар
Ти поранив мене
Думала, що не мине
Час повільно ішов,
Коли ти від мене пішов
Та …
Приспів: Клином клин вибиває,
Хто кохав те добре знає
Я позбулась твоїх чар.
Повернула, що приніс мені в дар
І тепер як умію
Про ботаніка мрію.
Наснилося мені, що ботанік
Захоплено розповідав про золотарник.
Посміхаючись мило,
Дарував мені молодило
Раз на сім років квітує диво,
Я стежку згубила
Наступила на молочай,
І у хижці лісника
Ми пили кіпреєм заварений чай.
Приспів:
Сон у руку я забула про розлуку
І наметове містечко на вечорниці
Приніс ботанік мені чорниці.
Біля вогнища казку розповідав
Про ліс, що довкола стояв.
Приспів:
Наяву тепер мій ботанік
Захоплено розповідає про золотарник.
Посміхаючись мило,
Дарує мені молодило.
Я стежку згубила,
Наступила на молочай
І у хижці лісника
Ми пили кіпреєм заварений чай.
Приспів: Клином клин вибиває
Хто кохав те добре знає
Я позбулась твоїх чар.
Повернула, що приніс меня в дар
І тепер як умію
Про ботаніка мрію.
У нього особливий дар
Я позбулась твоїх чар.
Олексій – Отакої. А ти сидиш, чекаєш.. коли доля приведе її до
тебе. Уведуть же!
Олександр – Вона осіння жінка. Любов до неї приходить восени.
Олексій – Багато ти знаєш про любов.
Олена Петрівна- Хлопці не сперечайтеся. Цікаво хто той ботанік, що
квіти для неї на луках оббирає?...
Базар
Базар вирує: - Молочка купіть.
- Солоденька кукурудза.
- Молода картопелька.
- Навіщо питатись, якщо не купувати?!
- Наступного року капусти буде більше, - сказав кремезний чоловік, купляючи квашену капусту ціна на яку кусалась.
- Наступного року буде більше зелені, - не погодився з ним продавець.
- Вона дорожча, садить будуть більше, - зрозумів кремезний чоловік і зітхнув.
- Наступного року буде багато перепілок, - вступила у розмову старенька бабуся, що продавала бурячки.
- Які перепілки, - переглянулися чоловіки.
- Три соломинки й усе гніздечко.
- Знесла перепілка на ріллі яєчка, - пояснила старенька.
- Жіноча логіка. Ми ж про годину, - знизали плечима чоловіки.
- Якщо ціни на холодну воду ще піднімуть, то хто його все те садити буде? Одні перепілки і будуть бігати по бур’янах, - закінчила свій прогноз бабуся.
Тітонька продає смородину і порічки. Біля неї зупиняється знайома.
Знайома – Доброго дня вам, Надія Іванівна!
Тітонька – Доброго здоров’я, Ніна Федорівна.
Знайома – Кажуть Ви молодшу дочку заміж віддали? Ну і як зять
тещі?
Тітонька – Працює.
Знайома – Як то працює?
Тітонька – Молоді зараз або роботи не мають, або працювати не
хочуть, а цей працює. Вже добре. А все інше час покаже.
Мілана зупиняється коло них.
Мілана – Що це?
Тітонька – Порічки.
Мілана – Вони зелені?
Тітонька – Ні рожеві.
Мілана – Можна покуштувати?
Тітонька – І купити теж.
Мілана пробує порічки.
Тітонька – І як?
Мілана – Який незвичайний смак. Зважте мені, будь ласка.
Тітонька важить.
Мілана – А садженці часом ви не продаєте? Я хотіла би придбати.
Тітонька – Я не продаю, але ви можете замовити їх у садівника. Він
надішле їх вам. У моєму мобільному є його номер.
Простягає Мілані свій мобільний телефон.
Мілана – Здрастуйте. Вас турбує Мілана Стадник. Мені сподобався
смак рожевих порічок. Я хотіла би замовити садженці і
підготую місце для посадки у жовтні місяці.
Олександр – Чудово. Пропоную Вам садженці не тільки рожевих
порічок, а і елітні сорти червоних, білих порічок, а також
чорної смородини.. Вони вам сподобаються.
Мілана – Добре. Хочу! Рожеві, білі, червоні порічки і чорну
смородину!
Олександр – Я зателефоную Вам в жовтні.
Мілана – Добре.
Олександр – Yes!
Закружляла осінь листопадом
Кабінет Петра Васильовича Килимника.
Входить Мілана
Мілана – Доброго дня, Петре Васильовичу. Ви хотіли мене бачити.
Петро Васильович – Мілана Олексіївна, хочу подякувати за хорошу роботу.
Ми вирішили надати вам тиждень відпустки для
відпочинку.
Мілана – Здорово! Я так люблю осінь
Петро Васильович – Ми цінуємо ваші ініціативи.
Мілана – Я теж ціную нашу співпрацю, Петро Васильовичу. Мій
колишній керівник, коли я на нараді висловила
свою думку, викликав мене до себе і крижаним голосом
сказав, що я не мала цього робити. Це мав сказати він, а
я мала свої думки сказати йому, щоб він їх озвучив. Так і
сказав.
Петро Васильович – Сірість завжди намагається використати талант. Від
хорошої ідеї до її втілення великий шлях і роботи
вистачить для всіх, а привласнювати чужі думки
– негідний вчинок.
Мілана – У нас в інституті був сильний курс. На іспиті з філософії,
наостанок викладач задав аудиторії питання: «Талант
проб’ється сам, чи йому треба допомагати?» Відповідь
була одностайна: «Якщо це талант має пробитись сам».
Викладач з нами не погодився «Таланти треба плекати, їм
треба допомагати – надто великий супротив і бажання
його використати.» Коли ми подивимось скільки ідей нам
дадуть втілити у життя , то зрозуміємо, хто з нас
правий.
Петро Васильович – Добре коли талант потрапить у середовище подібних
йому людей.
Мілана – Плекати таланти це теж талант. Ви створили чудовий
колектив.
Петро Васильович – Отже у нас с вами все склалося. От і добре.
Хочу тати у вас, Мілано Олексіївна: «Що ваш таємничий
шанувальник ще не матеріалізувався?»
Мілана – Ні.
Петро Васильович – Наша служба безпеки зацікавилась ним – все-таки ви у
нас один з провідних фахівців і ми мали відкинути
витівки конкурентів.
Мілана – Навіть так?
Петро Васильович – Ну і завдав же клопоту нашим хлопцям ваш «ботанік».
Попобігали вони за ним – дуже енергійний парубок.
Мілана – Це все?
Петро Васильович – Все. Більше я нічого не скажу. Чоловіча солідарність.
Нам самим цікаво, що він буде робити, як настануть
приморозки і польових квітів не буде.
Мілана – Це не чесно.
Петро Васильович – Чесно, чесно. Хороший хлопец.
Квартира Олександра Хоменка.
Олександр грає на гітарї і співає пісню «Осіння жінка»
«Осіння жінка»
Осінь шепоче: «Озолочу»
Потім говорить: «Як захочу»
То за плаче, то засміється
Бабиним літом приголубить
Сльозами за листям опалим заллється
Осіння жінка в моєму серці.
Сонце до весни ховає свої промені,
Залишаючи по літу спомини
Мої квіти й увага, твоя усмішка
Такі ж промінчики,
Що як по воді камінчики
Освітлюють все навколо
Будемо сонечками один до одного
Осінь глибока – сутінки року
Перевод годинника назад
Настроює життя на новий лад
Менше стає суєти
Поруч зі мною ти –
Моя перлинка осіння жінка.
Осінь шепоче: «Озолочу»
Потім говорить: «Як захочу»
То плаче, то засміється
Бабиним літом приголубить
Сльозами за листям опалим заллється
Осіння жінка в моєму серці.
Телефонує Мілані.
Мілана – Слухаю вас.
Олександр – Ви замовляли садженці порічок і чорної смородини?
Мілана – Так. Ви надішлете їх?
Олександр – Я саме збираюсь в місто, можу завезти їх вам. Диктуйте
адресу.
Мілана – Вулиця Красна, будинок 221. Я зустріну вас коло дому.
Біля дому Мілани.
Мілана чекає на машину садівника. До неї підходить Максим.
Максим – Здрастуй, Мілочка. Ти на когось чекаєш?
Мілана – Так. Мені мають привезти садженці смородини і порічок.
Максим – Люблю порічки. Мені можна замовити? Ти вмієш обирати
найкраще.
Мілана – Не знаю Я замовляла ще влітку.
Максим – Я зачекаю з тобою.
Мілана – Будь ласка.
Звук під’їжджаючої машини.
Максим – Це до тебе? У салоні кущі садженців. Хто це тобі їх
привіз?
Мілана не відповідає і йде назустріч Олександру.
Мілана – Це ви?
Олександр – Я.
Мілана – У вас хороша машина.
Олександр – Тому, що я хороший садівник.
Дивиться на Максима.
Олександр – Це мій суперник?
Мілана – Ні це просто сусід. Але чому ви жодного разу не
зателефонували?
Олександр – Не хотів бути нав’язливим. Я ж не вірю в випадкові
зустрічі. Знав, що образа на землю пройде і вона
приведе вас до мене.
Мілана – Ви були так певні?
Олександр – Впевненість мені давали пісні за які ви голосували на
«Пісня року». Знаю з яким настроєм ви їх слухали. Нас
єднали квіти.
Мілана – Значить, квіти були від вас?
Олександр – Давайте перейдемо на «ти»?
Мілана – Я спробую.
Олександр – Добре. А тепер давай поїдемо садити садженці і ти
будеш знати про мої уподобання.
Уводить Мілану зі сцени.
Прилетіли омелюхи. Принесли нам завірюхи.
Знову настала зима.
Лунає пісня «Омелюхи» - дует актори виходять на поклон.
ОМЕЛЮХИ
Гарні зимові птахи з яскравими оперенням
та задиркуватим чубчиком.
Живляться калиною,
горобиною, омелою.
До когось любов приходить весною
Коли кругом співають солов’ї
А мені любов принесли омелюхи
В самому розпалі зими.
Приспів: На засніжену горобину
Сіла омелюхів зграйка –
Рожево-сіра хмарка
На білому снігу
А ти мені шепочеш:
«Вони відлетять за зимою
А я від тебе ніколи і нікуди не піду».
Омелюхи пісеньку свищуть
І зимовий вітер їм вторить.
Пухнастий сніг падає на скроні,
А ти міцно тримаєш
Мою руку у своїй долоні.
Приспів
Омелюхи по омелу відлетіли в ліс
Похмурий зимовий день раптом засяяв –
Ти мені знову
Квіти сонячні приніс.
Приспів
Пташка зронила
Червоне і біле пір’я з крила
Дивлюсь на твій чубчик, як в омелюхів –
Ніколи такою щасливою я не була.
Приспів
До когось любов приходить весною
Коли кругом співають солов’ї
А мені любов принесли омелюхи
В самому розпалі зими.
0
