Шахи
Про будинок номер сімдесят шість розповідали багато дивних історій. Однією з них була історія про скупого чоловіка, який закінчив життя самогубством . Кажуть, що після смерті його душа залишилася охороняти будинок.

Але, що б там не казали, цей будинок справді був повен таємниць.

По-перше, номер будинку. Ніхто з жителів містечка не розумів, чому порядковий номер будинку-сімдесят шість, адже сусідні будинки мали номера двадцять три та двадцять п’ять.

По-друге, подвір’я перед будинком немов розділили на дві половини. На одній росла темно-зелена трава, на іншій-одне єдине сухе дерево. Земля на цій половині була потріскана і суха, навіть після дощу.

             Що ж до самого будинку, то в ньому крім стільців, каміну, повного дрів, та столу, на якому стояла дошка з шахами нічого не було. Паркет був старим, та зовсім зіпсованим: у деяких  місцях були дірки, у деяких - тріщини та пошкрябини.

            Здавалося, нічого особливого – багато покинутих будівель такі. Але було у цій споруді щось, що відлякувало людей. Щось містичне, щось загадкове. Люди ніколи не заходили туди , навіть безпритульні не наважувались ховатись там під час негоди.

            У народі будинок номер сімдесят шість називали проклятим. Можливо люди були праві, можливо ні.

*

Того дня йшов дощ. Всі жителі містечка поховалися по своїх домівках, лише будинок номер сімдесят шість стояв порожній. Його старі двері сильно хитались та скрипіли кожного разу, коли вітер дмухав на них, і здавалося, що вони ось-ось відірвуться.

            Раптом на вулиці з’явився чоловік. Він був одягнений у чорний плащ з капюшоном, який ховав його обличчя від посторонніх очей. Він швидко йшов по вулиці, не звертаючи уваги на дощ. Промайнувши Двадцять сьомий та двадцять п’ятий будинки, незнайомець зупинився біля сімдесят шостого будинку. Уважно оглянувши його, чоловік пішов всередину.

             Зайшовши до будинку, він підійшов до каміну, та, діставши сірники, розпалив вогонь. Переконавшись, що багаття не згасне, чоловік підійшов до столу з шахами. По положенню фігур можна було здогадатися, що партія була почата, але не доведена до кінця. Незнайомець взяв шаху чорного кольору, та переставив її на клітинку ліворуч.

            Раптом за стінкою почулися важкі кроки. Вони ставали дедалі гучнішими, і нарешті двері в сусідню кімнату відчинилися. Шкутильгаючи на праву ногу, з кімнати вийшов чоловік.

-         Доброго дня, пане.

-         Привіт, Ростиславе.

-         Чого бажаєте?

-         Чаю, будь ласка.

Ростислав пішов готувати чай, а його гість попрямував до вікна, по якому стікали краплі дощу. Незнайомець доторкнувся до холодного скла і воно одразу ж покрилось льодом.

-         Розважаєшся?, - раптом пролунало з кімнати.

Чоловік обернувся і побачив людину, повністю вдягнуту в білий одяг.

-         Я думав, ти не прийдеш.

-         Ми ж домовлялися. Я не міг не прийти.

-         Добре. Продовжимо? – відповів, незнайомець в чорному одязі і вказав на стіл з шахами.
Обоє підійшли до столу. Уважно оглянувши положення фігур, чоловік у білому спитав:

-         Ти щось міняв, Люцифере?

-          Як я міг? Ми граємо чесно, Отче.

-         Сподіваюсь.

Вони обидва сіли до столу і почали грати.  

*

Господь грав чорними фігурами, Сатана-білими. Вже дві години йшла запекла боротьба, за якою уважно спостерігав Ростислав. Ніхто не поступався, хоча грати дві годи підряд  дуже важко. Господь зробив хід конем.

- Шах, - задоволено сказав він.

- А ми ось так, - відповів Диявол і побив коня офіцером.

- Непогано, - сказав Господь і замислився.

Раптом у двері постукали

-         Хто там?! – голосно спитав Ростислав, але ніхто не відповів.

Сатана сплеснув і двері відчинилися. На порозі стояв чоловік у воєнному комбінезоні. На плечі у нього висіла кулеметна стрічка, а в руках він тримав автомат.

-         А, проходь, проходь, - сказав Люцифер, - дозволь рекомендувати, - він вказав на гостя – моя права рука-Смерть.

Господь привітався.

- Вип’єш?

- Ні, дякую. Пане ви потрібні в канцелярії, - звернувся він до свого господаря.

- Чого?

 - Партія нова прибула. Без вас ніяк.

- Ну добре, - він підвівся, - потім дограємо, - звернувся він до Господа.

- Бувай.

Сатана та Смерть зникли.

-         Чай ще залишився?, - звернувся Господь у Ростислава.

-         Зараз принесу.

*

Дощ закінчився. На вулиці почали виходити люди. Будинок номер сімдесят шість стояв порожній. На столі стояла дошка з шахами та недопитий чай.

      Господь з Дияволом так і не дограли цю партію. Кажуть, що коли гра буде завершена, настане Царство Небесне, або кінець світу, в залежності від того, хто виграє.

      А Будинок номер сімдесят шість  ще довго стояв порожній…