Короткое описание: (за мотивами української народної казки)
Дід з бабою жили, журились: Нема дітей - ну що робити? Раніш навіщо хорошились... Хто, як помрем, нас буде хоронити? Зробив ось дід колисочку із дуба, Полінце положив туди, Колише його баба вже беззуба, Бурчить на діда - мовляв, не розбуди. Отак колише та й співає, Коли це зирк - дитя лежить! Мабуть, сам Бог того не знає, Як тій колоді пощастило народить. Старі зраділи, радий навіть песик, Що діда й бабу по ночах будив. Ну що ж, хай буде син Телесик, - Старий сказав. - Його, бач, Бог зробив. Підріс синок, не встигли навтішатись, Як вже човна і вудку захотів. Залишилось лиш милуватись, Як вправно він ловив тих окунів. Ой, синку, ти ж остерігайся, Тут навкруги Змія літає зла. Подалі бережка тримайся, У неї голос грубий, не моїм співа. От їсти принесла матуся мила, І голоском тоненьким пісеньку співа. Зміюка вража вуха розпустила, Підслухує, щоб не забуть слова. Почує маму, до берега пристане, Поїсть Телесик та й гребе назад. Пливи, синок, а то Змія нагряне! - Сама ж складає рибу в ряд. Пішла матуся - тут Змія співає: Пливи, либонь, я їсти принесла! Телесик знав, хто це вже завиває, Гребе все далі і тримається весла. Отак чи день було, чи більше, Аж забажалося Зміюці тій Придумать щось хитріше, інше, Тож мчить вона до коваля мерщій. Ти голос перекуй мені, зроби тоненьким Як в матері, що гарно так співа. Коваль же зранку був уже «тепленький», Та все ж майстерність мав, варила голова. Скував він голос, як у неньки, Побігла та Змія мерщій до бережка, Та й почала цим голоском тоненьким Просити рибачка до пиріжка. Телесик певен, що співа рідненька, Везе улов, до берега пливе, Ох, знала б мати його, ненька, Хто голосом цим вражим його зве. Змія схопила ж рибачка, звичайно, Поперла в хату, де дочка живе. Кричить: «Ти піч топи, Олено, Поки матуся всіх гостей позве!»
0
